Життєві історії
Зі своєю подругою Ольгою я не бачилася вже давно. Нещодавно зустріла її в магазині з маленькою дівчинкою. Вона старша за мого сина років на 2. Життя у Ольги зовсім не просте, але мені найбільше шкода Іринку
З Ольгою, моєю хорошою знайомою, я зустрілася недавно в магазині. Розговорилися про дітей. У Ольги дівчинка Іринка, старша мого сина років на два. Піде в другий клас.
Ольга, коли говорить про доньку, ніколи не хвалить її. Весь час лише скаржиться. “Ось, Іринка пішла гуляти і забруднила сукню”. “Ось, Іринка поламала планшет”. “Іринка коли ходила в басейн, загубила шапочку. Послала їх з татом шукати, не знайшли”. “Іринка влаштувала мені погром на кухні, поки я була на роботі, намагалася приготувати пиріг”. “Коли я на роботі, а Ірина сама вдома, вона без кінця телефонує мені, це неможливо. Я навіть вже телефон не беру. Невже, їй нічим зайнятися?”
Я їй намагаюся пояснити, що це нормально, адже це дитина. В цьому нічого поганого немає. Розмовляй з нею більше, пояснюй їй все. Так, і вдома одну в такому віці менше залишай.
– Так, але це марно все. Мабуть, то від рідних її! – відмахується Ольга.- Ніхто з нею сидіти не хоче. Свекруха відмовилася навідріз.
Ольга удочерила Іринку, коли тій було чотири місяці. Ольга ні від кого не приховувала це. Навпаки, завжди виправдовувала поведінку дівчинки цим фактом: “Не звертайте на неї увагу. Сама не знаю чому вона себе так погано поводить, вона мені не рідна”.
Ні ніжності, ні гордості у Ольги до Іринки я ніколи не бачила. Цього немає.
Здавалося б і піклується Ольга про Іринку: і одяг красивий, і зачіска акуратна. Водить її на різні на гуртки, заняття. Займається з нею. Але ось немає в Ольги саме материнської любові до Іринки. Коли люблять дитину за те, що вона є, люблять в ній все до найменшої крапельки: носик, лобик, щічки, посмішку, сльозинку в куточку ока, равлика в долоньці. Цього немає. І Ольга сама це відчуває.
Ось вона зі мною зараз поговорила про дітей, з іншого матір’ю теж поговорить. Все дивиться, як я з сином спілкуюся, веду себе, поради запитає, як і що їй зробити по відношенню до Іринки. Але інтуїтивно материнство їй так не дається. Таке відчуття, що поради наші вона виконує, як домашнє завдання в школі. Дуже старається, а потім кине, знову махне рукою на Іринку: “вона мені не рідна” і все.
А справа то хіба в тому, що своя це дитина чи чужа? До кожної дитини підхід потрібен. В одній сім’ї діти всі різні. Кожен зі своїм характером, звичками. Материнство – це робота. У тому числі і над собою.
Цього разу я відверто сказала Олі:
– Ольго, розумію, що важко, розумію, що не просто, але ти старайся. Ти – справжня мама Іринки!
