24 Жовтня, 2021
Правда відкрилася в один прекрасний день. Коли я раніше прийшла додому і зазирнула у вікно, то з подивом виявила, що мій чоловік теж вдома. А він якраз мав бути на дуже важливій співбесіді. Заглянувши до кімнати, я побачила, що чоловік, який буквально п’ять хвилин тому повідомив по телефону, що сидить в приймальні, спокійно лежав на дивані в нашій вітальні. Я була неприємно здивована

Правда відкрилася в один прекрасний день. Коли я раніше прийшла додому і зазирнула у вікно, то з подивом виявила, що мій чоловік теж вдома. А він якраз мав бути на дуже важливій співбесіді. Заглянувши до кімнати, я побачила, що чоловік, який буквально п’ять хвилин тому повідомив по телефону, що сидить в приймальні, спокійно лежав на дивані в нашій вітальні. Я була неприємно здивована

Коли живеш з людиною, намагаєшся їй довіряти. Але деякі люди безсовісно користуються чужою наївністю. Так склалося і у мене, мій чоловік виявився не тим, за кого себе видавав. І з’ясувалося це зовсім випадково. Фірма, в якій працював мій чоловік, розпалася три роки тому. Його колеги відразу почали шукати нову роботу і невдовзі знайшли. Усі, крім мого чоловіка. Петро переглядав тисячі вакансій, майже щоранку йшов на співбесіди. А ввечері повертався – сумний.

Мені було дуже шкода Петра. Ну, не щастить бідному. Спеціаліст він хороший. Минулий начальник нахвалитися не міг. До кожного свята премії виписував. А тут йому не щастить.

Добре хоч я пристойно заробляю. На життя нам вистачає. Петра теж намагалася не обділяти. Ну, не повинен він у мене кожну копійку випрошувати. На чашку кави або проїзний. Щомісяця я на його рахунок переказую досить велику суму. У перший час чоловік намагався відмовлятися, говорив, що, мовляв, незручно. Але я все одно продовжувала фінансувати свого чоловіка.

Я хотіла, щоб чоловік був не тільки годувальником, а й щасливою людиною. Я навіть не заперечувала, коли ввечері після чергової співбесіди чоловік сідав дивитися телевізор. Гаразд, нехай відпочиває. А вдома я і сама можу прибрати. І посуд вимити.

Звичайно, Петро відчував себе винуватим. Він постійно називав себе невдахою. Твердив, що краще б мені було вийти заміж за чоловіка, більш успішного і перспективного. Як же мені боляче було це чути. Я втішала чоловіка, як вміла. Хоча іноді ставало і не по собі. Начебто дорослий чоловік, а поводиться, як дитина. Ну ніхто ж мене силою за нього заміж не тягнув.

Одним словом, я навіть уявити не могла, що мій вразливий і не дуже успішний Петро – насправді, весь час говорить мені неправду. Одного разу я повернулася додому з роботи раніше. Але Петру нічого не сказала. Він якраз мав бути на дуже важливій співбесіді, ось я і вирішила влаштувати сюрприз: приготувати його улюблені страви.

Я підійшла до нашого будинку і з здивуванням відмітила, що вікна відкриті. Заглянувши до кімнати, я побачила, що чоловік, який буквально п’ять хвилин тому повідомив по телефону, що сидить в приймальні, спокійно лежав на дивані в нашій вітальні. Я була неприємно здивована. Але Петро викрутився. Почав розповідати, що йому стало зле і тому він вирішив повернутися додому. А мені не сказав тому, що не хотів хвилювати.

Я повірила, і знову понеслася низка нескінченних співбесід і провалів. Правда відкрилася в один прекрасний весняний день. Коли я прийшла додому, то з подивом виявила, що не можу потрапити до себе додому. Щось сталося з замком. Щоб не залишитися на ніч на вулиці, треба було терміново викликати майстра. Я вирішила піти в сусіднє кафе, де, як правило, завжди любив сидіти один наш сусід – майстер на всі руки.

Але коли я увійшла в кафе, то побачила там свого чоловіка, який за столом у галасливій компанії безтурботно проводив час. Виявляється, мій Петро навіть не думав шукати роботу. Всі ці роки, поки я тягла на собі нашу сім’ю, він гуляв по місту, просиджував куплені за мої гроші штани в барі, дивився фільми і спав. Звичайно, Петро знову намагався вибачитися. Але цього разу я вже не повірила жодному його слову.

Кілька місяців ми жили окремо, я сказала чоловікові, що ми знову зійдемося лише після того, як він знайде роботу. Повернувся Петро до мене через три місяці, і роботу теж знайшов. Ось так не було б щастя, та нещастя допомогло.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *