Щойно подзвонила знайома з Німеччини. Вона живе там вже більше 20 років і ніколи не втрачала зв’язок з Батьківщиною. Її пристаркуваті батьки жили до останнього десь неподалік Гостомелю і бачили рашистів на власні очі. З горем навпіл вона змогла їх вивезти в начебто безпечну Німеччину. Але то були ілюзії.
Знайома із чоловіком з перших днів війни ходили містом, де живуть, з жовто-блакитними прапорами, кричали «Ні – війні», «Путін – вбивця», «Русскій воєнний корабль їді на йух» і таке інше.
Зрештою їх обох спочатку звільнили з роботи, потім почали цькувати, а зрештою звинуватили у расизмі і екстремізмі. Далі у місцевій пресі фактично знищили репутацію обох. Росіяни, які живуть у тому містечку почали залякувати і казати, мовляв, будете на колінах вибачатися перед путіним і кадировим. Тепер лякають фізичною розправою.
Знайома зі сльозами на очах просила хоч якось допомогти, принаймні інформаційно. Каже, що російські олігархи і корупціонери скупили вже пів Німеччини і рулять там громадами як у себе вдома.
Це все, що треба знати про так званих західноєвропейських союзників і їхнє ставлення до нас-українців. Щиро співчуваю нашим біженцям, особливо у ФРН. Вірю, що єдиний, хто може хоч якось допомогти у цій ситуації це наш посол, вельмишановний Андрій Мельник. Готую на нього звернення.
А ми і попри цей євроцинізм вистоїмо і переможемо. Слава Україні!
