9 Грудня, 2021
На питання матері: – А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш? Дочка відповідала: – Діти будуть утримувати!  – Так, дуже ти нас утримуєш? Іди, хоч трохи попрацюй! – наполягала мама.

На питання матері: – А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш? Дочка відповідала: – Діти будуть утримувати! – Так, дуже ти нас утримуєш? Іди, хоч трохи попрацюй! – наполягала мама.

Віра дочекалася Тараса з армії, закінчила університет. Вони розписалися без гучних святкувань. Почали жити, дітки з’явилися з різницею в п’ять років – спочатку син, а потім донечка. На роботу дружина так після вузу і не влаштувалася. Вирішила, що буде займатися дітьми. Чоловік працював, забезпечував усім необхідним. Жила родина не шикарно, але прийнятно. Батьки Віри вийшли на пенсію, теж допомагали чим могли, хоча не підтримували Віру у тому, що вона ніде не працює.

Мама завжди їй нагадувала, що чоловік – не рідня, на нього надіятися занадто не варто. Жінка має і сама вміти заробляти. Але Віра завжди намагалася уникати цих розмов, переконуючи маму, що у неї все буде добре.

На питання матері: – А хто тебе на пенсії годувати буде? Ти ж її не заробиш? Дочка відповідала: – Діти будуть утримувати!

– Так, дуже ти нас утримуєш? Іди, хоч трохи попрацюй! – наполягала мама.

Відповідати було нічого, але все одно Віра була впевнена, що чинить правильно, залишаючись вдома з дітьми на утриманні чоловіка. Чоловік займався ремонтом квартир. Поступово з’явилися замовники в іншому місті. Спочатку чоловік став проводити одну-дві ночі за тиждень поза домом. Потім – повертатися тільки на вихідні. Аргумент – так дешевше, і за часом зручніше. Віра не перечила, бо розуміла – гроші в сім’ї комусь заробляти треба.

Так пройшло багато років. Тарас їздив на роботу, його не було місяцями. Віра сиділа вдома, хоч діти вже цього і не потребували. Старший син якраз закінчував школу. І одного разу Віра прибігла до батьків:

– У Тараса проблеми на роботі, його кинули, не заплатили за роботу, а він за матеріали повинен розрахуватися. Сума велика. Треба розрахуватися, інакше все буде дуже погано. Беремо кредит під заставу квартири. Тільки банк не дасть, якщо діти залишаться прописаними. Зареєструйте їх у себе.

Бабуся з дідом захвилювалися. Кинулися дізнаватися, що й до чого. Добре, не встигли нічого оформити. Їх зупинили родичі. Бо не стикуватися якісь деталі, наведені дружиною зі слів чоловіка.

А далі ось що було: Віра призупинила процес випискою дітей. Пішла сама дізнаватися про кредит. Звичайно, їй не давали. Та тільки і чоловікові теж відмовили. Можна було звертатися в інший банк, та дружина не стала. А через кілька тижнів Тарас її ошелешив, що йде від неї. Є у нього інше місце, де його чекають і люблять. І вся круговерть, мабуть, була затіяна для того лише, щоб розділити квартиру.

Далі було розлучення. Житло у сім’ї єдине, розділити повноцінно не виходить, та ще діти неповнолітні. То ж Тарас пішов ні з чим. До дружини не телефонує, дітьми не цікавиться, не допомагає.

Після розлучення Віра таки знайшла роботу – пішла працювати продавцем в місцевий магазин. Вища освіта без досвіду роботи не допомогла, поки-що, знайти найкраще місце. Син вступив до інституту, за його навчання платять батьки Віри. Хто буде платити за навчання дочки, коли і вона закінчить школу, поки не зрозуміло. Як не зрозуміло і те, що Вірі далі з усім цим робити.

Тепер жінка розуміє, що мама мала рацію, коли просила її знайти роботу і сподіватися на себе.

Фото ілюстративне

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

error: Content is protected !!