24 Жовтня, 2021
Дочка Людмили 5 років прожила у міських родичів – дядька й тітки. Щомісяця Людмила пересилала гроші сестрі, постійно з села везла усі продукти. А влітку сестра з чоловіком приїжджали в село з порожніми руками і відпочивали, їли, що душа забажає. А коли донька Людмили вийшла заміж і переїхала до чоловіка, раптом зателефонував чоловік сестри і запитав коли вони привезуть їм м’ясо та картоплю

Дочка Людмили 5 років прожила у міських родичів – дядька й тітки. Щомісяця Людмила пересилала гроші сестрі, постійно з села везла усі продукти. А влітку сестра з чоловіком приїжджали в село з порожніми руками і відпочивали, їли, що душа забажає. А коли донька Людмили вийшла заміж і переїхала до чоловіка, раптом зателефонував чоловік сестри і запитав коли вони привезуть їм м’ясо та картоплю

Дочка Людмили 5 років прожила у міських родичів – дядька й тітки. Щомісяця Людмила пересилала гроші сестрі, постійно з села везла усі продукти. А влітку сестра з чоловіком приїжджали в село з порожніми руками і відпочивали, їли, що душа забажає. А коли донька Людмили вийшла заміж і переїхала до чоловіка, раптом зателефонував чоловік сестри і запитав коли вони привезуть їм м’ясо та картоплю

Дочка Людмили 5 років прожила у міських родичів – дядька й тітки. Їхній син рано одружився і з батьками не спілкується зовсім. За матеріалами

– Наталя сама нам запропонувала, щоб Марина у них жила. Ми і на гуртожиток були згодні. Зійшлися в ціні, на чверть нижче ринкової, і Марина переїхала. Гроші за проживання я перераховувала Наталі щомісяця, навіть на час канікул, коли Марина по два місяці жила вдома, – повідала мені Людмила.

Крім коштів за надану кімнату, Марина щороку привозила до тітки і плоди праці своєї сім’ї: пару мішків картоплі, цибулю, моркву, капусту і буряк. Свої яблука і зелень, м’ясо і сало, варення і соління. Якщо хто-небудь заперечить, що Марина сама це все їла, то ця людина не помилиться. Але всі інші продукти для свого харчування дівчина купувала сама, в будинку тітки і дядька її не годували. Зате Наталія та її чоловік Олексій із задоволенням обдаровували своїх міських родичів  екологічно чистими продуктами.

– Якщо ціну на комунальні послуги піднімуть, Наталя відразу збільшувала ціну за оренду рівно на таку ж кількість відсотків. Була думка зняти доньці кімнату де-небудь в іншому місці, але там, у сестри, Маринка під наглядом була. Якось спокійніше на душі було.

Влітку Наталя та Олексій, на правах благодійників, їздили в гості до Людмили з порожніми руками. Шашлики, баня, повні сумки гостинців по сезону. Їхали додому, в місто, орендодавці задоволеними донезмоги.

– Марина навчалася, в місті залишилася. Вона там з чоловіком познайомилася, коли на другому курсі вчилася, і до нього переїхала відразу після отримання диплома. Маринка і до нас його привозила кілька разів, дуже порядна молода людина.

Восени в будинку Людмили пролунав дзвінок. Наталя поцікавилася, коли Марина привезе картоплю і м’ясо, і побажала побільше “тих вкуснячих огірочків”.

– Я здивувалась. Сказала, треба – приїжджай, пригощу. Їхати всього 100 кілометрів, у них машина є. Наташа трубку кинула. Я думала, що зв’язок перервався, стала дзвінка чекати. І дочекалася. Олексій подзвонив. Кричав, то ми ними покористувалися і все, забули. Він мені і слова не давав вставити. А ще чоловік сестри мені повідомив, що ми їм недоплачували всі ці роки. Виявилося, що в їх вартість оренди входило одне прання в тиждень, а Марина користувалася пральною машиною частіше. Він там щось порахував, скільки коштує одне прання, помножив на тижні в році і на кількість прожитих років. І попросив оплатити до 16 числа. Я була враженаі.

– Я не стала у відповідь рахувати вартість усіх продуктів, які ми їм постійно привозили весь цей час. Але і гроші віддавати відмовилася, – каже Людмила.

З тих пір сестра з чоловіком з нами не спілкується. Спочатку мені було важко, адже це рідна мені людина. Потім я змирилася з цим, адже це її вибір. Але образливо те, що вона розповіла все батькам і нашим родичам. Звичайно, по її розповіддям, ми в усьому винні, вона прихистила мою дитину, а ми виявилися невдячними. Але нехай Господь нас розсудить, я перед нею нічим не завинила. Але шкодую лише про одне, краще б ми винайняли кімнату у чужих людей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *