Вже кілька років поспіль по всій Україні перейменовують назви вулиць, а до нас все ніяк не доходило. Місто в нас невеличке в Одеській області, і варто зазначити, що російську мову тут не так часто чути. Значно поширеніша молдавська.
Все життя я жила на вулиці Гоголя. І ось нещодавно до міської ради звернулась одна панянка. Її чоловік загинув два роки тому на фронті. Він був відважним воїном і навіть отримав звання Героя України. Ми усі петицію підписували. Та он вона схотіла у свій спосіб вшанувати пам’ять чоловіка і вирішила, що настав час змінити назву вулиці з Гоголя на Цуркан. Та сподобалось це далеко не всім. днями я поверталась додому і побачила натовп, в якому палко і з криками щось обговорювали.
– Гоголя всі знають, він українець, а хто такий цей Цуркан?
– Як хто? Він Герой, захисник. Ще й добровільно пішов служити! Доки більшість хочеться по хатах.
– Ще не знати, що він там робив і за яких обставин помер.
– Що ви таке кажете? Як не соромно?
– А що? Гоголь – на весь світ відомий! І ми так звикли. А зараз доведеться всі документи переробляти. Нащо ці дурниці? Досить, що вже вулиці Пушкіна нема. Вам що, нема на що гроші витрачати? То дороги ремонтуйте!
Раптом я побачила дружину полеглого воїна, вона тихенько плакала, слухаючи все це. Я не втрималась і підійшла до неї.
– Не звертайте уваги. Ці люди не знають про що говорять.
Вона подивилась на мене і сказала на весь голос:
– Знаєте що, а ви й не варті того, щоб жити на вулиці Цуркана. Він так щиро вірив в українців. А он ви які! Гоголя захищаєте!
– А ти виплату отримала і мало?
Все це мало жахливий вигляд. Мені кортіло кричати: “Люди, схаменіться! Що ж ви поводитеся, як дикуни? На кого перетворилися?”. Серце від цього всього розривається. А найбільше проти виступали старші жінки й чоловіки, які на власні очі бачили, як зростав наш захисник. В голові не вкладається. От ви що про це думаєте? Варто змінювати такі назви вулиці чи ні?
