Коли донька подзвонила і сказала, що Олексій зробив їй пропозицію, я так зраділа, ви не уявляєте. Відразу розпитувати почала:
– Коли ж весілля? Маємо зробити незабутнє свято!
– Мамо, зараз не час. Ти ж знаєш, Олексій військовий, він не хоче пишних гулянь. Ми вирішили розписатися і все. Посидимо в кафе удвох.
Я дуже через це засмутилась. Вже багато років я працюю в Італії. Гроші маю, тому завжди планувала зробити Насті велике весілля. Так, що все село гуляло. Дотриматися усіх традицій і святкувати хоча б два дні. Врешті всі в селі знають, що я на заробітках і маю змогу гарно почастувати людей. От чому я справді засмутилась, коли донька мені повідомила своє рішення. Та потім подумала, що може зроблю молодим подарунок-сюрприз і самотужки організую гарне велике свято.
Донечці я нічого не казала. Лишень попросила купити гарну дорогу сукню.
– Така подія раз у житті, треба, щоб ти мала пристойний вигляд, бо потім шкодуватимеш.
Тож врешті я замовила не один столик в ресторані, як молоді хотіли, а весь заклад. У день свята ми спочатку пішли на розпис. Все було чудово. А тоді молоді поїхали в ресторан, де їх вже очікували всі наші родичі. Та коли вони побачили це вираз обличчя зятя різко змінився.
– Нащо ви це зробили? – з серйозним виглядом спитав Олексій.
– Хотіла, щоб у вас було справжнє весілля, на яке ви заслуговуєте.
– Але я цього не хотів.
Решта свята він сидів насуплений. Навіть ведучий не міг його витягти. Донька теж не мала настрою.
– Чого ви такі невдячні! Інші б були щасливі на вашому місті.
– Бо ми цього не хотіли. В Олексія побратими зараз на позиціях. Як йому танцювати.
Минуло дві години та молоді просто собі пішли. Навіть не попрощалися. Усі гості дивувалися і пліткували. Ви не уявляєте, як мені незручно було. Наступного дня подзвонила молодим, хотіла висловити своє обурення. Та ніхто не відповів. Лишень за тиждень донька мені зателефонувала.
– Мамо, ти дуже не гарно вчинила. Тому більше ми тебе ні на які святкування кликати не будемо.
– Чого це? Таке свято було гарне, усім гостям сподобалось. Якби не ваша поведінка – все було б чудово.
– Гостям сподобалось, а нам – ні!
Я не розумію, чого в них така реакція неадекватна. Дивлюсь на світлини й тішуся, що все так вийшло. А вони ще й ображаються. Ну, що на це казати?
