Нещодавно наша мама відсвяткувала ювілей – 60 років. Вона дуже сумувала, та не через вік, а тому, що поруч не було тата. Його не стало два роки тому. І відтоді ненька ніяк не прийде до тями. Саме тому ми вирішили хоч якось розрадити її, замість подарунка на день народження купили путівку в санаторій.
Тож відразу після свята мама поїхала в санаторій. Згодом почала дзвонити та розповідати, як їй там подобається. Ми так тішили, що вона щаслива. Та коли минуло три тижні, мама додому не повернулась. А тоді подзвонила й повідомила новину:
– Я тут зустріла чудового чоловіка і ми вирішили ще трохи відпочити. Поїхали разом на Буковель.
– Але хто цей чоловік? Ти його добре знаєш?
– Згодом ми приїдемо разом додому, Леонід вам сподобається!
Такого повороту ми точно не чекали. Минуло ще два тижні й мама нарешті приїхала, разом з Леонідом. Ось тільки він виявився зовсім не таким, яким ми його уявляли. Колишній військовий, молодший за неї на десять років. Він дістав поранення два роки тому, доволі довго лікувався.
Щойно ми познайомились з потенціальним вітчимом – зрозуміли, що він її використовує. Такий улесливий, увесь час розповідав, який він герой і мало не відразу почав розповідати, як кохає маму. Та вона йому щиро вірить. Витрачає усі заощадження, купує йому одяг, новий телефон, дорогі делікатеси.
Днями ми з сестрою вирішили з нею серйозно поговорити. Але вона відповіла грубо:
– Вам більше подобалось, коли я ходила сумна і жити не хотіла?
– Та ні!
– Тоді дайте мені спокій. І навіть, якщо хтось мене використовує, я не проти!
Ми в розпачі – не знаємо, як бути. Шкодуємо, що взагалі відправили її в той санаторій. А ви що б на це сказали? Порадьте, як нам бути?
