Я проміняла свого Петра на Феліпе і щастю моєму немає меж.
Заміж за Петра я вийшла молодою – у 19 років. Рік за роком народила трьох дітей. Спершу ми жили зі свекрами, а згодом Петро отримав у спадок від дядька квартиру, де ми й оселились, зробивши ремонт. Та й там тісно було, бо п’ятеро людей у двох кімнатах.
Чоловікової зарплатні на все не вистачало, тож я теж почала працювати, але з дворічною дитиною це було важко. Якби ще Петро мав інший характер і цінував мою працю було би легше.
Петро був страшенним нехлюєм: він ніколи не помив після себе чашки, постійно розкидав брудні речі по квартирі. Мало того, він міг пройтись взутий з болотом по тільки вимитій підлозі. Якщо я робила зауваження, то Петро говорив:
– Це моя квартира, що хочу те й роблю.
Він вважав, що як має квартиру, то достатньо зробив для сім’ї.
Я терпіла довго і часто просилась на заробітки, бо грошей бракувало, але Петро був проти.
Коли наймолодшій донечці було 18, я все ж поїхала, точніше втекла.
Петро тоді був на роботі і я знала, що він затримається, тому з поспіхом збирала речі, аби поїхати за кордон. Знала, що це мій єдиний шанс.
Поїхала в Португалію, мала там знайому, яка й допомогла влаштуватись. Роботу я знайшла швидко, а за рік зустріла Феліпе. Він на 8 років старший за мене. За кілька місяців ми почали жити разом. Петру повідомила, що йде від нього.
З Феліпе я побачила, що таке жити, а не виживати. Ми багато подорожували, ходили у ресторани, відпочивали. У будинку Феліпе була, навіть, прислуга. До речі теж українці. Дякую Богу, що зустріла такого чоловіка, як Феліпе.
З Петром ми розлучились, діти мене не засуджують. Шкодую, що стільки часу витратила на такого чоловіка, як Петро і згубила роки.
Знайома мені казала, що Петро зійшовся з іншою жінкою. Знаючи його, мені шкода ту нещасну, що з ним буде жити.
Як ви ставитесь до такого мого вчинку?
