Я все життя прожила з чудовим чоловіком. В’ячеслав мене буквально на руках носив. А тепер його ніби підмінили, він хоче, щоб я доглядала свекруху.
В’ячеслав має власний бізнес – мережу аптек. Мешкаємо у власному будинку. І у мене, і у чоловіка своє авто. Часто їздили відпочивати як за кордоном, так і в Україні. Наш уже дорослий син навчається на юриста.
Я ні в чому не знала відмови. Відвідувала косметолога, масажі, купувала речі, які захочу. Ми часто харчувались в ресторанах. Чоловік дарував шуби та коштовні прикраси. У мене було все, про що інші жінки мріють і задля чого багато працюють.
На роботу я теж ходила, але це скоріше було, як хобі. Для того, щоб себе показати і на людей подивитись. Зарплатня у мене була невелика, головний годувальник нашої сім’ї – В’ячеслав.
За чоловіком почувалась, як за кам’яною стіною. Він вирішував усі проблеми та закривав потреби.
Ми жили на одному подвір’ї зі свекрухою. Правда, вона в старому будинку, а ми – у великому новому. Це усіх влаштовувало.
Як тільки, Валентина Олександрівна злягла, В’ячеслав забрав її у наш дім і сказав, що я повинна за нею доглядати.
Мені 50 років, але виглядаю набагато молодше. Не розумію, чому я повинна сісти вдома, коло хворої свекрухи. Тим більше це може зробити її донька.
Коли ж сказала чоловіку, щоб він повідомив сестру, щоб вона забрала матір до себе і за нею доглядала, В’ячеслав накинувся на мене з криками:
– Ти знаєш, що сестра живе далеко, а маму не можна перевозити, тому ти з нею сидітимеш.
– Можна найняти доглядальницю.
– Ще чого! Щоб при живих двох дітях за мамою чужа людина дивилась. Ти покинеш роботу, тим більше, що користі з неї нуль і сидітимеш коло мами.
– Я ніколи не змінювала памперси чужим людям і не буду такого робити.
– Будеш. Все життя прожила як в Бога за пазухою. Тепер пора відробляти.
Уявляєте, таке мені заявити? Можна ж найняти доглядальницю і всім буде добре. Та ні, В’ячеслав вперся і все.
Як вийти з цієї ситуації? Як перекогати чоловіка у своїй правоті?
