Травень цвів бузком і дихав теплом, але в заміському будинку на околиці, де родина Ковальових святкувала день народження свекра, повітря було просякнуте напругою.
Стіл ломився від шашликів і салатів, діти верещали на галявині, а дорослі підіймали келихи під тости. Юля, тридцятип’ятирічна жінка з акуратною косою та втомленими очима, намагалася посміхатись, але всередині все стискалося. Її чоловік, Олег, знову перебрав з алкоголем, і вона знала, що це означає.
Олег, високий, із гучним сміхом, умів бути чарівним. Він обіймав Юлю, жартував із їхнім семирічним сином Максимом і будував плани на майбутнє. Але щойно випивав — ставав іншим: їдким, грубим, готовим принизити її прилюдно. Вранці приносив квіти, бурмотів вибачення, і Юля пробачала, бо любила й сподівалась, що він зміниться. Але з кожним разом її терпіння тануло.
Сьогодні Олег почав із самого ранку, ще в машині дорогою на дачу. Юля намагалась його зупинити, але він відмахнувся: «Юль, не псуй свято, розслабся». До вечора він уже був у формі — голосно жартував, розповідав дурнуваті історії, плескав усіх по плечах. Юля займалася столом і стежила за Максимом, намагаючись не привертати уваги. Але Олег не втрачав нагоди її вколоти.
— Юль, ти знову недосолила салат, — кинув він за столом, усміхаючись. — Коли вже навчишся?
Гості засміялися, а Юля почервоніла, проковтнувши образу.
— Вибач, — тихо сказала вона. — Зараз виправлю.
— Виправить вона, — підморгнув Олег брату. — Краще налий мені, а то нудно вже.
Юля стисла кулаки під столом, але змовчала. Вона звикла, що його слова — «просто жарти». Але коли вечір перетнув опівніч, а Олег став ще голоснішим, ситуація вийшла з-під контролю. Юля намагалася вкласти Максима спати, але син вередував, і Олег вибухнув.
— Юля, що ти за мати? — рявкнув він, перебиваючи промову батька. — Дитина верещить, усі на тебе косяться. Зроби щось!
— Олеже, він втомився, — почала Юля, намагаючись говорити спокійно. — Я його вкладатиму.
— Втомився? — Олег підвищив голос, і гості затихли. — Це я втомився від твого ниття! Ти всім настрій псуєш, їдь додому!
Юля завмерла, відчуваючи, як кров відлила від обличчя. Погляди родичів палили її — свекор, свекруха, інші гості. Вона відкрила рота, але слова застрягли.
— Олеже, досить, — тихо сказала свекруха, Галина Михайлівна, але він відмахнувся.
— Я сказав — їдь! — повторив він, жбурнувши виделку на стіл. — Максима залиш, я сам привезу.
Юля подивилася на чоловіка, сподіваючись, що він опам’ятається, але в його очах була тільки злість. Вона мовчки взяла сумку, поцілувала Максима й вийшла. У таксі дала волю сльозам. Олег принижував її й раніше, але ніколи так відкрито, перед усією родиною.
У ту мить у ній щось зламалося. Вона втомилася бути мішенню, втомилася пробачати. І в її голові почав формуватись план — не просто помститись, а змусити Олега відчути, що він втратив.
Юля сиділа на кухні, дивлячись на вогні міста. Найдорожчим для Олега була його репутація в меблевому магазині, де він працював старшим менеджером, і його машина — чорний «Форд», який він полірував щовихідних. Юля знала його слабкості. Вона вирішила вдарити так, щоб він запам’ятав це надовго.
Вона взяла ноутбук і зайшла в акаунт чоловіка на місцевому форумі автолюбителів, де Олег був активним учасником. Від його імені вона написала пост:
«Хлопці, вчора напився й образив дружину, вигнав зі свята. Соромно, але, схоже, перегнув. Вирішив продати авто, щоб купити їй подарунок і попросити вибачення.»
Вона прикріпила фото його «Форда» й додала:
«Пропонуйте ціну».
Юля лягла спати з дивним відчуттям спокою. Завтра Олег прокинеться й зрозуміє, що його хамство матиме наслідки.
Ранок був ясний, із запахом квітучої черемхи. Олег прокинувся на дивані в будинку батьків, з головою, що гуде, і неясним відчуттям, що вчора накоїв справ. Він схопив телефон і побачив десятки повідомлень у чаті автолюбителів. Прочитавши свій «пост» про продаж машини, він почервонів.
— Юля, чорт забирай! — проричав він, набираючи її номер. Вона не відповіла.
На кухні сиділа мати. Побачивши Олега, вона влаштувала йому прочуханку:
— Олеже, ти, звісно, мені син, але якщо ще раз Юлю скривдиш — я тебе й на поріг не пущу!
Олег, розгублений, з болючою головою, пробурмотів вибачення і помчав додому разом із сином.
Юля чекала. Її обличчя було спокійним, але очі палали рішучістю. Олег увірвався у квартиру, кинувши ключі на стіл.
— Юлю, ти що робиш?! — почав він, розмахуючи телефоном. — Пост про машину?! Ти при своєму розумі? Мене вже пів форуму придурком називає, троє навіть запропонували ціну!
— Добрий ранок, Олеже, — холодно відповіла Юля, не піднімаючи очей. — Як святкування? Повеселився?
— Не переводь тему! — він гримнув долонею по столу. — Я вчора перебрав, знаю, винен. Але це… це вже занадто! Ти мене перед усіма принизила!
— Принизила? — Юля подивилася на нього, і голос її затремтів від гніву. — Олеже, ти вигнав мене зі свята, як собаку! Перед усією родиною, перед Максимом! Сказав, що я всім настрій псу. А тепер ти — жертва?
Олег опустився на стілець, потираючи скроні. Він звик, що Юля прощає після квітів і кількох вибачень. Але сьогодні вона була зовсім іншою.
— Юль, я не хотів… — пробурмотів він. — Просто зірвало дах. Пробач, я не думав, що так вийде.
— Не думав? — Юля гірко усміхнулася. — Ти ніколи не думаєш, Олеже. І кожного разу мішенню стаю я. Я втомилась.
— Більше так не буде, — сказав він, і в голосі прозвучала паніка. — Юль, я тебе кохаю. Я все виправлю.
— Виправиш? — Юля похитала головою. — Слова, Олеже. Я їх чула сто разів. Знаєш, що сказала твоя мама? Що ти ганьбиш родину. А на форумі твої друзі тепер знають, який ти чоловік.
Олег зблід. Він цінував свою машину й репутацію, і Юля знала, куди вдарити. Пост на форумі був лише частиною плану. Поки Олег спав на дачі, вона домовилась із подругою, щоб та відвезла «Форд» до себе в гараж, а Олегу вони залишили записку:
«Машину повернемо, коли Юля скаже».
Олег аж задихнувся від злості.
— Юль, де моя машина?! — його голос зірвався. — Це вже не жарти!
— Не жарти, — погодилась Юля, дивлячись йому в очі. — Ти хотів, щоб я поїхала? Я поїхала. А тепер ти відчуєш, як це — втратити те, що любиш.
На кухню зайшов Максим з іграшковою машинкою й подивився на батька.
— Тату, а чого ти на маму кричав?
Юля обійняла сина, відчуваючи, як стискається серце.
— Тато більше не буде, — сказала вона, дивлячись на Олега. — Правда ж, тату?
Олег кивнув, але в його очах був страх. Він зрозумів: Юля вже не та, якою була раніше.
Минув тиждень. Юля більше не була тією мовчазною жінкою, яка все терпіла. Вона повернула Олегові машину через три дні, але за умови: він вибачається перед нею прилюдно, в присутності всієї родини. Олег, скриплячи зубами, погодився. На наступній родинній вечері він підвівся і сказав:
— Юлю, я був неправий. Пробач, що образив тебе. Це більше не повториться.
Свекор і свекруха кивнули, а Юля лише трохи усміхнулась. Вона знала — словами справу не виправити.
Її помста була не лише в пості на форумі й зниклій машині. Юля взяла їхні заощадження на відпустку й перевела на окремий рахунок. Вона пояснила Олегові:
— Поки я не побачу, що ти змінився — фінансами розпоряджаюсь я.
Олег, звиклий контролювати бюджет, був шокований, але сперечатись не посмів — боявся, що Юля піде.
Він почав бути обережнішим. Перестав пити на родинних зустрічах, частіше бував удома, допомагав з Максимом. Але Юля не поспішала прощати. Вона бачила — він старається, але довіру втрачено.
Вона почала більше часу приділяти собі — записалась на гурток кераміки, де ліпила вази й чашки, відчуваючи, як поступово повертається до життя. Відновила спілкування з подругою Лєною, з якою Олег колись заборонив їй бачитися, назвавши її «пустодзвоном».
Одного вечора вони з Олегом сіли поговорити. Максим уже спав, у квартирі панувала тиша, лише цокали годинники.
— Юлю, я знаю, що наробив, — почав Олег, дивлячись їй в очі. — Я був покидьком. Пробач. Я не хочу вас із Максом втратити.
— Олеже, я втомилась від твоїх «пробач», — відповіла Юля твердо. — Ти думаєш, квіти все виправлять? Я почувалась нікчемою, а Максим усе це бачив. Хочеш бути з нами — доводь справами.
— Я доведу, — сказав він, і в його голосі була щирість. — Я вже зав’язав, Юлю.
— Побачимо, — коротко відповіла вона. — Але знай: ще один зрив — і я йду. І Максим зі мною.
Олег кивнув, і в його очах знову з’явився страх. Він усвідомив, що Юля більше не жартує. Пост на форумі, зникла машина — все це показало йому, що він недооцінював її. А дзвінок від клієнта, який натякнув: «Чув про твої сімейні проблеми», змусив його задуматися, як легко можна втратити не тільки сім’ю, а й репутацію.
Галина Михайлівна теж не залишилась осторонь. Через тиждень вона приїхала й влаштувала Олегові ще одну серйозну розмову.
— Ти мій син, але і Юля — мені як дочка, — сказала вона. — Ще раз її скривдиш — пошкодуєш.
— Мамо, я зрозумів, — пробурмотів Олег, червоніючи.
Юля спостерігала за всім цим, відчуваючи підтримку. Вона більше не була сама. Її помста була не лише покаранням. Вона показала Олегові, що з нею так не можна, і нагадала самій собі: вона сильна.
Гуляючи з Максимом у парку, Юля дивилась на квітучі дерева й усміхалася. Вона не знала, чи зможе повністю пробачити Олега, але знала одне: більше ніхто не зможе її принижувати. Вона знову відчувала, що дихає на повні груди.
Юля пережила приниження — і відповіла так, що Олег запам’ятає це назавжди. І це була її перемога.
