Я сама не місцева, переїхала до Львова на навчання. Там познайомилася зі своїм коханим Василем. Зустрічалися 4 роки, потім, як тільки отримали диплом – одразу грали весілля. Мої батьки допомогли оплатити частину витрат на свято, як і свекри.
Однак, після весілля ми з чоловіком ще досить довго жили на орендованій квартирі. Спершу це мене дуже обурило та розлютило. Бо Галина Петрівна та Анатолій Степанович мали великий, двоповерховий будинок у Малечковичах. І вони могли б пустити до себе пожити, а ми б за той час відклали на власну квартиру. Тільки то свекор командував, що нам тут не місце:
– Ви вже дорослі. І що, що грошей поки нема? А ви як думати, то з неба на голову падає? Ні, от ви вже родина і самі свої проблеми вирішуйте. Ми вам з весіллям і так допомогли.
Василь не міг перечити батькові. У пана Анатолія дуже і дуже складний характер. Він власний та любить покомандувати. Каже, що чоловік у родині головний і всі його повинні слухати. Добре, що мої батьки не такі. Часто з села передавали нам домашні продукти, консервацію, приїздили у гості. Василь поїхав у Німеччину на заробітки, аби назбирати гроші на квартиру. Я ж тоді була вагітна і ми хотіли вже пошвидше мати власне житло.
Так, спершу нам було дуже важко. Адже зароблених грошей вистачило тільки на ремонт. Тому ми взяли кредит та ще позичили декілька тисяч доларів у моїх батьків. Але вони не вимагали їх повертати. Мій тато приїздив до Львова, аби допомогти Василеві з ремонтом. Хоча у нього проблеми зі спиною, але він тягав меблі нам на 5 поверх, ставив підлогу. За це ми йому дуже сильно вдячні.
От якщо до свекрухи у мене нуль зауважень, то пана Анатолія я ледь можу терпіти. Свекор вважає, що знає все про все. То не так ми підлогу поставили, то не такі меблі купили, то я не так хліб на канапки нарізаю.
– Боже, ото дав Бог невістку. Та я б з такою жінкою, як ти, давно руки на себе наклав!
На щастя, Василь за мене заступався перед батьком. Але це тільки ще більше псувало їх стосунки. Пан Анатолій тільки ходив та поради роздавав. Але помочі від нього не дочекаєшся!
Тому ми досить рідко їхали до свекрів у гості. Навіщо мені зайвий раз псувати нерви та слухати ці дурні докори? Він має свою родину, я свою і все. Як то кажуть “у чужий монастир зі своїми правилами не ходять”. І чисто з поваги до Василя я мовчала та нічого не казала свекрові. Навіть складалося враження, що наші дітки люблять моїх батьків більше, ніж Василевих. Але то можна зрозуміти. Адже один дідусь їм купує подарунки, у гості запрошує. А інший каже, що вони виростуть двійошниками та ледацюгами.
Цієї суботи до нас приїхала пані Галина. Просто так, за декілька хвилин до початку комендантської години з валізою. І видно по ній, що дуже засмучена та заплакана. Я заварила їй чаю, нагодувала домашнім борщиком.
– Сил моїх більше нема. От дістало все слухати його. То не так роблю, там не так все лежить. А сам навіть не може кави заварити. Я йому не жінка, а якась наймичка.
Я пішла до дітей, аби вкласти їх спати. І потім підслухала розмову Василя та свекрухи:
“Мамо, то ви точно розлучаєтеся? Стільки років прожили разом, у вас онуки є!”
“Сину, твій батько мене геть не шанує. Ноги об мене витирає, принижує, кричить, дорікає. Я то все роками терпіла. Ні, я вже так не можу, чесно”
“А де ти житимеш?
“Як де? У вас!”
Чесно, мені ця ідея геть не сподобалася. Хоча у нас трикімнатна квартира, але я проти такої сусідки. Донька та син мають свої кімнати, приводять друзів після школи. До мене часто коліжанки на каву заходять, аби відпочити. А тут буде свекруха. Ну куди ми її поселимо?
Пані Галина ніколи не працювала. Адже свекор мав великий бізнес і дуже прибутковий. Хату за ці гроші побудував, машини купив. І пані Галина там навіть не прописана, щоб ви розуміли. Чисто в теорії, вона після розлучення нічогісінько не отримає. Тому сподівається, що житиме у нас.
Я не хочу такого, чесно. Ми самі збирали на цю квартиру, я тут господиня. Не уявляю, як жити разом з нею під одним дахом. І дітям ця ідея також не дуже сподобається. Ну ми всі звикли до одних порядків. Тим паче, з чоловіком не так багато заробляємо, аби прогодувати ще пані Галину. Адже треба їй ліки купувати, одяг, продукти якісь. Вона ж звикла жити на широку ногу.
Тепер ми шукаємо тямущого адвоката для пані Галини. То забавка не з дешевих, але треба, щоб свекруха мала бодай дах над головою. А раптом свекор вже собі нову жінку знайшов і на неї будинок перепише? Мені такого цирку на дроті не треба.
Ми з чоловіком і так одне місце рвали заради квартири. І нікого тут, крім себе та дітей, бачити не хочемо. Тільки Василь нітиться, бо то ж його мама. Ну а про мене він подумав?
