Шановні читачі, хочу всіх попередити – ніколи та нізащо в житті не позичайте гроші, особливо родичам! Бо потім ви такими ворогами можете стати…
Ще місяць тому до мене у гості прийшла кума, хрещена мого старшого Данила:
– Ох, Валька, моя Ангелінка вже заміж збирається.
– То радіти треба! А ти так зітхаєш, наче на каторгу йдеш.
– А ти ціни на ті ресторани бачила? Свати сказали, що будуть лиш за свою частину гостей платити. А ще треба музикантів знайти, сукню пошити. От де я стільки грошей візьму?
– Та може кредит..
– Ага, аби потім ще в 3 рази більше повертати? Ні. я з тим весіллям дійсно гола-боса по світі піду.
Мені якось стало шкода свою куму. Ангеліна її єдина донечка, ще й така бажана. І яка мама не захоче зробити свято своїй дитині, яке запам’ятається на все життя?
– Валька, ну ти можеш позичити? Хоча б пару тисяч доларів, чисто, аби я аванс дала.
Ми з чоловіком якраз мали гроші в заначці. Бо зараз такий час складний, треба кожну копійку береги та відкладати. Звісно, я так одразу не могла погодитися, бо то ж треба порадитися з чоловіком.
– Валю, ні. Хай кредит бере.
– Та дорого, там відсотки великі. Тим паче, вона ж хрещена Дані, ми її стільки років знаємо.
– Валю, от повір, у мене така чуйка погана.
І, знаєте, дарма я не дослухалася до чуйки чоловіка. Позичила Олені 4 тисячі доларів, які ми відкладали на новий ремонт у кухні. Подруга божилася, що все мені поверне. А я дурна, навіть розписки з неї не взяла, уявляєте?!
Весілля молодята відгуляли ще місяць тому, потім поїхали з друзями окремо в Буковель продовжувати гулянку. Ресторан, до речі, вибрили один з найдорожчих у нашому місті. На столі були омари, креветки, мідії, ще якісь екзотичні страви. А ще салюти, фокусники, танцюристи. Наче ми на якесь циркове шоу потрапили, чесно.
Ну і вже стільки часу минуло, а Олена ні сном, ні духом про борг. Ще коли я до неї телефонувала, то вона казала, що потім віддасть половину. Але люди добрі, за 4 тижні можна було віддати бодай тисячу доларів! Ми не мільйонери, ці кошти нам важкою працею далися.
– Олено, я все розуміє. Але нам…
– Ну почекай ще тиждень. Я он ще від гулянки не відійшла, а ти вже зі своїми боргами мені на вуха насідаєш.
Потім кума взагалі перестала підіймати слухавку. Минулої неділі я пішла до церкви, бачу – а там Олена була. Я дочекалася кінця служби та вирішила так серйозно вже поговорити з Оленою:
– Слухай, ти хоча б 2 тисячі доларів поверни. Ми вже ремонт хочемо робити.
– Яких доларів? Ти про що?
– Які я тобі позичила на весілля.
– Ти мені то позичила? – стоїть і так здивовано кліпає. Не соромиться брехати, хоча щойно причастя у священника приймала!
– Ну смішна чи забула?
– Я думала, що ти ці гроші просто так подарувала моїй Ангелінці.
– Так я вам і на весілля принесла сервіз та набір постіль. Хіба цього мало?
– Мало. Знаєш, скільки ми за вас 2 заплатили в ресторані?
Олена прямо біля церкви почала кричати, що я аферистка шахрайка, всі люди на мене косо дивилися. Я не витримала такого сорому, розвернулася та пішла геть.
Чоловік так розлютився, коли почув про цю ситуацію та почав кричати. Звісно, я попала під гарячу руку, бо ж сама запропонувала гроші позичити, а він все відмовляв.
Тому, люди добрі, завжди мовчіть. коли питають про гроші. От кажіть, що ви бідні, як церковні миші, що самі по вуха у боргах. Інакше пожалієте про це. Така гнила людська натура…
