Правду люди кажуть – жіночої дружби не існує, це все казочки та вигадки.
Хоча раніше я б могла довго сперечатися щодо такої думки. Однак, декілька місяців тому дуже обпеклася.
Отож, у мене була найкраща подруга, Ліля. Ми товаришували ще з садка точно, тим паче, жили у сусідніх будинках. Нас навіть заочно називали сестрами в районі. Куди Ліля – туди і я.
Навіть сиділи за одною партою, потім вступили до одного університету, але на різні спеціальності. Ходили разом на дискотеки, плакали через розбиті серця.Як то кажуть – пройшли і Крим, і Рим.
Ліля навіть була в мене дружкою на весілля та стала хрещеною мамою для синочка Андрійка.
Але зараз у нашій родині є певні проблеми та розбіжності. Так, як я в декреті, то весь час проводжу з дитиною вдома. Вже нема часу ходити в салони краси на різні процедури, робити манікюр чи модні зачіски. Тим паче, нас повністю утримує Петро. В нього зарплата невелика і кожна копійка на вагу золота.
А ще я дуже поправилася після пологів, набрала зайві кілограми:
– Ну подивися на себе! Вічно в тому халаті та з гулькою на голові. Ходиш, наче моя бабуся.
– Ти б хоча раз побув на моєму місці та зрозумів, як то важко в декреті сидіти.
– От не треба прикриватися дитиною. Зараз у нас час є багато можливостей.
Ці слова Петра часто доводили мене до сліз. Інколи я жалілася Лілі, виливала їй душу, як найкращій подрузі:
– Ой, не знаю. Я б таке ставлення не терпіла. Краще піди від нього.
– Але куди? До мами?
І останні місяці ми так сварилися, що Петро йшов з дому ночувати. Я думала, що він так перебіситься та прийде, ми помиримося і забудемо старі образи.
Однак, нещодавно мені почали приходити на телефон різні повідомлення від банку.
То хтось оформив на моє ім’я мікрокредит на 3 тисячі чи 5 тисяч гривень.
– То якісь аферисти. Не читай, вони там якісь посилання дають і потім картку блокують. Я поїду в банк та про все дізнаюся сам.
Я довіряла чоловікові, бо, якщо чесно, сама нічого в тих кредитах не тямлю, то для мене як темний ліс. І тим паче, чоловік оплачував комунальні послуги, інтернет та телебачення.
Одного разу ми так посварилися, що Петро на 2 дні поїхав геть. І я прийшла до Лілі, хотіла з нею поговорити:
– Ой, а я тебе не чекала…
– Слухай, ми знову посварилися через гроші. Можна до тебе?
– Ні, я зайнята, давай потім я сама до тебе приїду.
Я помітила у коридорі на вішалці куртку чоловіка – чорна з червоною смужкою, яку він нещодавно купив.
Тоді щось у моїй голові клацнуло і я пішла геть. Але не додому, а в банк. Дала всі дані менеджеру та попросила розібратися:
– Ні, це не аферисти. Ось, тут в документах вказано, хто є поручителем за цей кредит.
– І хто ж?
– Як хто? Ви. А позику брав ваш чоловік, Коваленко Петро Васильович.
Добре, що я тоді сиділа на кріслі, бо ноги моментально підкосилися. Навіть попросила води у менеджера.
Всі пазлики в голові одразу склалися – Петро та Ліля давно потайки зустрічаються, саме у неї він ночував. А ще Ліля казала, що її мама давно кликала в Італію переїхати.
Поїхала додому, одразу викликала майстра, аби він змінив замки. Зателефонувала мамі та розповіла про зрадників. Вона порадила звернутися до адвоката, написати заяви на розлучення та на шахрайство з боку мого чоловіка.
Того ж вечора виставила всі речі Петра геть. І, як виявилося, Петя дійсно зраджував мені з Лілею. Мало того, він навмисне набрав кредитів, аби зробити якусь довідку та втекти з подругою до Італії. А вирішив на мене всі борги повісити. Добре, що всі його махінації одразу випливли.
На щастя, нас швидко розлучили і суд “позбавив” мене відповідальності та виплату кредитів. А набігло там велика сума, понад 40 тисяч гривень.
От після такого випадку я вже точно не буду вірити в жіночу дружбу. Адже таке трапляється, що близька подруга може стати зрадницею.
