Я живу у Тернополі та навчаюсь на фармацевта. Сама родом з Харкова, тож маю багато знайомих по всій Україні.
Кілька років тому познайомилась з дівчиною на ім’я Мей. Вона теж на медика у нас навчається. Мей з Китаю. Дуже хороша та щира дівчина.
Я все життя говорила російською, а з початком повномасштабного перейшла на українську, шкода, що раніше цього не зробила. Тепер не можу сприймати російську мову. До того ж, коли чую, як іноземці українською не вірю і не розумію, як деякі люди можуть казати, що їм важко вивчити рідну мову.
Схожа історія відбулась зі мною нещодавно. В будинок, де я живу переїхала жінка теж з Харківської області. Марині Віталіївні 47 років. Я рада була побачити землячку, познайомились із нею. Єдине, що мене дратувало, що вона говорить російською і навіть не намагається вивчити українську мову. Та згодом і взагалі нова знайома заявила:
– Ти можеш гаваріть нармальна са мной. Па рускі, а то етат украінскій са всєх старон уже аж раздражаєт.
– Не можу. Мене дратує російська, то ви переходьте на українську. Це не важко, я допоможу – намагалась згладити ситуацію я.
– Ти ж нармальная дєвчьонка била, гаваріла нармальна. Тібя што тут замбіравалі з етай мовай. Я не смагу на нєй гаваріть.
– Чому? Я ж змогла і ви зможете. Зараз є багато ресурсів для вивчення.
– Ти панімаєш у мєня чєлюсті нє так распаложени, штоб на украінскам гаваріть. Кості вотут в чєлюсті сраслісь толька пад руській язик. Я всю жизнь так гаваріла і па другому нє смагу.
Такої недолугої відповіді я ще не чула. Тоді вирішила познайомити Марину Віталіївну з моєю подругою Мей.
Ми посиділи поспілкувались втрьох, я розповіла, що Мей, яка з Китаю і живе в Україні лише кілька років, а уже гарно й вільно володіє мовою, щоб стимулювати Марину Віталіївну до вивчення, але вона буквально скипіла:
– Та ви тут всє замбіравани с вашей мовай. Какая разніца какой язик, главнає штоб чєлавєку камфортна била. Ви єщьо абєзьян научітє мовай гаваріть і вєздє паказивайте. Каґда уже да вас дайдьот, што рускій ета язик міра, а нє ваша ета тєляча мова.
– Через ваше “какая разніца” в Україні війна. З поваги до тих людей, які вас захищають і дали прихисток могли б вивчити державну. Тим більше все життя в Україні живете – не витримала я.
– Із-за такіх вот прєдатєлєй, как ти, і ідьот вайна. У мєня адной радной язик і єво мєнять нє буду.
Ми тоді дуже посварились. Я не розумію скільки ще має тривати війна і загинути людей, щоб до таких, як Марина Віталіївна дійшло, що мова має значення. Сама не пишаюсь, що довго говорила російською.
Чому китаянка може вивчити українську, а людина, що живе в Україні все життя – ні? Як викорінити це з нашої землі, на вашу думку? Як ви ставитесь до російської? І як би реагували на таких людей, як Марина Віталіївна?
