– Твоя мама схожа радше на подругу або старшу сестру! – казали мені в дитинстві подруги. Вони не приховували свого захоплення, а мені часто було соромно.
Річ у тім, що моя мама дуже специфічна людина. Вона мене народила всього в 16 років від свого хлопця, який зовсім не планував ставати татом. Далі мене виховувала бабуся. Щира і дбайлива, вона завжди слідкувала, щоб я мала що їсти, була гарно вдягнена. А мама в цей час активно шукала собі чоловіка.
Усі мої друзі бачили, як вона щодня гуляє з новим кавалером.
– Невже тебе більше нічого не хвилює, крім чоловіків? Тобі не набридло так жити?
– Ти ще мала! Нічого не розумієш!
Згодом я перестала з нею спілкуватися. Мене дратувала її поведінка. Вона ніколи не працювала, чоловіки утримували її. З одного Павла витягувала гроші кілька років. Він був хорошим, подобався мені й мав серйозні наміри. Та коли в нього почалися фінансові проблеми — мама миттєво його покинула.
Зараз я вже доросла. Довго ні з ким не зустрічалась. Страшенно не хотіла бути такою, як мама. Та мені вже 24 роки, я познайомилась з дуже хорошим хлопцем. Він хоче одружитися. Я не хотіла знайомити Романа зі своєю мамою, але треба.
Врешті попередила маму, пояснила, як для мене це важливо. Вона приготувала вечерю і ми прийшли. Бракує слів, щоб передати мої почуття, коли я побачила свою неньку.
Вона зустріла нас в короткій спідниці, блузочці з глибоким декольте і вульгарним макіяжем, як шістнадцятирічна дівка, яка йде на дискотеку.
“Який сором!” – подумала я, але це був лише початок.
Я розумію, що Роману 30 років, мамі – 40, а мені 24, але ж вона має розуміти, що він мій наречений. Вочевидь, ні!
Увесь вечір вона відкрито фліртувала з ним. Навіть запропонувала зробити масаж, мовляв, вона вміє. А наприкінці запитала:
– Хіба не красуня мама у твоєї нареченої? Вік не завжди має значення!
Рома просто посміхнувся і пішов. Я тоді страшенно посварилася з мамою. Сказала, що бачити її більше не хочу, і що краще б в мене взагалі мами не було.
– Ти переживаєш, що твій Рома мене обере? Побачить, що мама краща за доньку? – кричала мені вслід мама.
Та я не цим переймалася. Якщо Рома відповідатиме на залицяння мами, то навіщо він мені такий потрібен? Значно гірше те, що він подумає, що я можу бути схожою на неї
. У нього ж така інтелігентна родина. Як я потім її зі сватами знайомити маю? А на весіллі що буде? Хоч бери та тікай! Не знаю, що робити!
Що порадите?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
