Дашо, ну що ти ламаєшся, як дівчисько? Тобі вже п’ятдесят стукнуло! Хапай, поки беруть! Мужик господарський, з півночі, пенсіонер! А ти тут одна в двокімнатній нидієш. Кому ти потрібна будеш на старості років?
Дарія Миколаївна овдовіла в сорок сім. Смерть чоловіка Миколи стала для неї ударом під дих. Вони щойно закінчили шикарний ремонт у своїй “двійці”, відгуляли весілля сина, планували пожити для себе… А за півроку Миколи не стало. Швидкозгораюча онкологія.
Діти роз’їхалися по інших містах, і Дарія залишилася сама в ідеальній, але порожній квартирі. Вона не скаржилася. Працювала головним бухгалтером, їздила в гості до онуків, вирощувала орхідеї на лоджії. Їй було комфортно у своїй самотності.
На свій п’ятдесятирічний ювілей вона покликала тільки дітей з сім’ями. Вони сиділи за накритим столом, коли у двері безцеремонно постукали.
Товари для дому
Це була сусідка Тетяна з п’ятого поверху. Гучна, нахабна жінка, з якою Дарія ледве віталася.
— Ой, а в вас тут банкет! — Тетяна по-хазяйськи зайшла в коридор, принюхуючись. — З ювілеєм, Дашко! Ось тобі коробка цукерок. Слухай, а можна я брата свого покличу? Він вдівець, щойно з півночі приїхав, нудьгує. Нехай з вами посидить, вип’є за здоров’я!
Дарія навіть не встигла відмовити, як Тетяна вже притягнула за рукав чоловіка. Невисокий, з помітним пузцем, сивий і з маслянистим поглядом.
— Знайомтеся! Це Юра! — радісно оголосила сусідка. — Прізвище — Гагарін! Чесно!
Діти Дарії перезирнулися. Син ледь помітно пирснув. Вечір був зіпсований. Юрій багато пив, голосно розповідав бородаті анекдоти і відверто витріщався на декольте Дарії. Коли діти, пославшись на втому малюків, пішли вкладати їх спати, Тетяна нарешті забрала свого “космонавта”.
Але на цьому історія не закінчилася.
Юрій почав підстерігати Дарію всюди. Біля під’їзду, біля супермаркету. Він виривав у неї пакети з руками, сипав компліментами: “Така жінка — і без хазяїна в домі!”.
Дарія відмахувалася, але якось погодилася сходити з ним у кафе. Юрій вмів говорити гарно. Розповідав про важку роботу на півночі, про самотність.
— Дашо, давай без оцих підліткових танців, — сказав він на третьому побаченні, доїдаючи шашлик за її рахунок (свій гаманець він “випадково забув”). — Я мужик серйозний. Давай зійдемося. Я до тебе переїду, бо в Таньки тісно. Поживемо, притремося. А там і розпишемося.
Дарія, яка так довго була одна, раптом зламалася. “А чому б і ні? Хоч живий голос у квартирі буде”, — подумала вона.
Юрій переїхав того ж вечора. З однією старою валізою.
Перший місяць усе було стерпно. Дарія готувала, він їв і дивився телевізор. Але потім почалися дивні речі.
Тетяна стала навідуватися до них щодня.
— Ой, Дашко, як Юрчику з тобою пощастило! Квартира — палац! Готуєш — як у ресторані! Тільки він у мене мужик традиційний. Не любить оцього співжиття. Давай, тягни його в РАЦС. Бо втече такий скарб!
Під тиском сусідки і постійних натяків Юрія, Дарія погодилася. Вони подали заяву. Вирішили просто розписатися без пафосу.
Настав день весілля.
Дарія стояла перед дзеркалом у коридорі, підфарбовуючи губи улюбленою вишневою помадою. Юрій стояв ззаду, одягнений у потертий костюм, і невдоволено сопів.
— Ти б помаду стерла, — раптом сказав він.
Дарія завмерла з пензликом у руці.
— Що?
— Помаду, кажу, зітри. Тобі вже півсотні років, а малюєшся, як малолєтка. Вульгарно. І взагалі, після РАЦСу з оцими мазюкалками зав’язуй. Косметика грошей коштує.
Дарія повільно повернулася до нього.
— Юро, я заробляю втричі більше, ніж ти. Це мої гроші. І моє обличчя.
— А тепер ти будеш моєю дружиною! — Юрій насупив брови, і його голос став жорстким. — У моєму домі жінка слухає чоловіка! Я сказав — ніякої помади! І взагалі, я порахував твої витрати на квіти — це марнотратство. Більше ніяких орхідей.
Вхідні двері відчинилися без стуку. Зайшла Тетяна, вже напідпитку.
— Ну що, молодята?! Готові? Дашко, а ти чого стала? Юра діло каже! Чоловік — голова! Він тепер тут хазяїн. І до речі, Дашо, треба буде Юру прописати. А то як це — чоловік, і на пташиних правах?
Дарія переводила погляд з нахабного обличчя “нареченого” на червоне обличчя його сестрички. Пазл у її голові склався миттєво. З гучним, протверезним тріском.
Північна пенсія? Хазяїн у домі?
— Юро, — крижаним тоном спитала Дарія. — А де ти прописаний зараз? Де твоя “північна” нерухомість?
Юрій зблід. Тетяна перебила:
— Та він у мене прописаний! У нього діти від першого шлюбу все на півночі віджали! Він голий як сокіл! Тому ти його і пропишеш, бо ти тепер сім’я!
Дарія розсміялася. Голосно, щиро, відкидаючи голову назад. Вона підійшла до дзеркала, взяла серветку і ретельно витерла вишневу помаду.
Потім повернулася до “родичів”.
— Знаєте що… Весілля скасовується.
— Що?! — в один голос верескнули брат із сестрою.
— Те, що чули! — Дарія вказала рукою на двері. — Я все щойно вирішила! Яка ж я була ідіотка! Пустила у свій дім безхатька-приживалу, а він мені буде вказувати, якою помадою мазатися?!
— Та ти… та кому ти потрібна, стара карга?! — заверещав Юрій, показуючи своє справжнє обличчя. — Я ж на тобі з жалості хотів одружитися!
— З жалості до моєї квартири з євроремонтом? — Дарія підійшла до нього впритул. Вона була вищою за нього на пів голови. — Збирай свої манатки. У тебе три хвилини. Або я викликаю поліцію, і вони винесуть тебе разом із твоєю сестричкою за статтею про незаконне проникнення.
— Я тебе назад не пущу! — загорлала Тетяна на брата. — Я думала, ти тут вкорінишся! Куди я тебе діну?! У мене самій місця мало!
Вони сварилися прямо в коридорі. Юрій кричав на сестру, Тетяна — на нього.
А Дарія просто стояла на своїй ідеальній кухні, відрізала собі шматок весільного торта і з насолодою їла його, запиваючи дорогим шампанським.
Через п’ять хвилин двері грюкнули. “Космонавт” відправився у свій політ назад на п’ятий поверх.
Дарія підійшла до дзеркала, дістала свою найяскравішу, червону помаду і густо нафарбувала губи. Вона подивилася на своє відображення і підморгнула сама собі.
Самотність — це не тоді, коли в домі немає чоловічих черевиків. Справжня самотність — це жити з паразитом, який намагається змусити тебе відчувати себе нікчемною у твоїй же власній фортеці. І слава Богу, що деякі люди встигають показати своє гниле нутро ще до того, як у паспорті з’явиться штамп.
А чи доводилося вам стикатися з альфонсами чи “господарськими” приживалами, які мітили на вашу житлоплощу? Як ви ставитеся до шлюбів у зрілому віці “заради того, щоб не бути самій”? Діліться своїм досвідом у коментарях, підтримуйте одне одного та обов’язково ставте вподобайку, якщо Дарія викликала у вас захоплення!
