Я завжди тішилась, що ми з Дмитром виростили чудових дітей. Але нещодавно почала сумніватися. А все через те, що мій чоловік випадково почув розмову сина й доньки.
З Дмитром я побралась вже дорослою, самостійною жінкою. Мені щойно виповнилося 30 років, мала гарну роботу і пристойну зарплатню. Самотужки орендувала однокімнатну квартиру. Ми познайомились випадково, я прийшла до нього в магазин купити телефон. У свої 37 років Дмитро був власником успішного бізнесу. Адже тоді мобільні телефони щойно з’явились на ринку, всі за ними бігали.
Зустрічались ми лише пів року, а тоді розписались. Ми багато працювали і врешті купили гарну трикімнатну квартиру. Заради цього чоловік продав дачу батьків.
Згодом в нас народилися діти: спочатку донька, згодом син. Ми все робили, аби вони мали найгарніший одяг і якісну освіту. Малі відвідували всі можливі гуртки, мали кращих репетиторів.
Згодом донька вступила в університет. Вона обрала виш у нашому місті, аби не їхати далеко. Син закінчив школу і допомагав Дмитрові з магазином. Він страшенно не хотів навчатись, того й взяв паузу на рік. Чоловік дав йому таку можливість, за умови, що буде працювати. Врешті в наші часи диплом далеко не найважливіше.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І ось нещодавно склалася дуже неприємна ситуація. Зранку, коли всі розійшлися, чоловік мав їхати за товаром, та раптом в дорозі йому стало зле. Відразу ж повернувся додому. Він тихенько лежав у кімнаті та раптом почув, що хтось заходить у квартиру. Тоді зрозумів, що це донька. А за нею прийшов і син. Дмитро вкрай здивувався, адже вони мали бути зайняті обидвоє. І тут він почув розмову.
– Я вже тиждень в універі не була, а батьки й не підозрюють!
– А як дізнаються?
– Ну про те, що ти гроші з каси береш ніхто ж не знає?
– Тссс, ти що.
– Ага, підкинь мені десять тисяч і не узнаю.
– Та я тобі лишень того тижні 5 дав.
– Не бійся, тато не побачить! Будеш розумний, він тобі магазина залишить. Але домовимось відразу – квартира мені, магазин – тобі.
– Та що ти ще ділиш?
– А що? Треба їх примусити на дачу переїхати. Нехай як всі старі, на природі доживають. А ми тут будемо нормально тусуватись! Я вже б давно з Михайлом жила, якби не тато.
І тут Дмитро не витримав. Ошелешив нахаб своєю появою. Я якраз додому прийшла і на власні очі побачила цей концерт.
– Так, відтепер, ні копійки ви моєї не побачити. Хочете грошей – йдіть працюйте! А через місяць, щоб звідси переїхали. Даю час житло знайти. До слова, цілком дозволяю вам на дачі пожити.
Я почала просити не бути таким принциповим. Та він не слухав. А згодом, коли розповів про їхню розмову, я вирішила, що це ще зам’яке покарання. А як гадаєте ви? Що б вигадали?
